Озонові діри

Озонова діра – локальне атмосферне явище на полюсах Землі, що виникає під час падіння концентрації озону в озоновому шарі у весняну пору року, коли накопичений у стратосфері за довгу полярну ніч молекулярний хлор починає під дією сонячного випромінювання розпадатися на атоми й активно руйнувати озон, перетворюючи його на кисень.

Приклад озонової діри.

В атмосфері озон сконцентрований у так званому озоновому шарі, на висоті приблизно 30 км у межах стратосфери. У цьому шарі відбувається поглинання ультрафіолетових променів, випромінюваних Сонцем, - інакше сонячна радіація зробила б неможливим існування життя на Землі в сучасному її вигляді.

В 1985 р. Джозеф Фарман разом зі своїми співробітниками з

Британської антарктичної служби вперше повідомив, що з кінця 1970х років

над Антарктидою відбувалося значне потоншення озонового шару. Виміри

супутника «Німбус-7», зроблені Арліном Крюгером з Годдардовського центра космічних польотів НАСА, показали, що з роками дефіцит озону
збільшувався від однієї південної весни до іншої. В вересні та жовтні

втрачається біля 70% озону над Антарктидою, що дорівнює приблизно 3%

всього озону атмосфери.

Озонова діра над Антарктидою.

Було висунуто ряд гіпотез щодо пояснення виникнення озонової діри. Було

відправлено декілька експедицій для того, щоб відсіяти невірні гіпотези.

В 1987 році в Монреалі відбулася Міжнародна конференція, присвячена загрозі озоновому шару, на якій промислово розвинені країни домовилися про скорочення, а в остаточному підсумку й про припинення виробництва хлорфторвуглеводнів (ХФУ) - хімічних речовин антропогенного похождення, що руйнують озоновий шар. 

Вміст озону в атмосфері зменшується через надходження до неї великої кількості фріонів (вони утворюють хлор, що руйнує озоновий шар), а також через збільшення викидів оксидів азоту космічними кораблями, літаками, автомобилями, ТЕЦ. 


Розвинені країни зобовязались не збільшувати виробництво фреономістких виробів, а з часом і зменшити його на 50%, для зменшення впливу на озоновий шар.